Історичний екскурс

Крим належить до регіонів з найдавнішою історією. Окремі археологічні знахідки вказують на його можливе заселення ще мільйон років тому. Писемні джерела висвітлюють історію півострова за останні три тисячі років.

У степах Криму (як і на більшій частині півдня України) послідовно мешкали кочові народи: кіммерійці (з 9 ст. до н.е.), скіфи (з 7 ст. до н.е., а з 3 ст. до н.е. як осілий народ), сармати (з 1 ст. н.е.) і алани (з 3 ст.), гуни та давні тюрки (з 4 ст.), хозари (з 7 ст.), угорці (9 ст.), печеніги (з 9 ст.), половці (з 11 ст.) монголи (с 13 ст.) та ногайці (з 16 ст.).

У Кримських горах на 8 ст. до н.е. сформувався перший автохтонний народ – таври. У 3 ст. н.е. тут осіли готи (а також частина алан), прийнявши християнство, але зберігши мову.

У 610 р. до н.е. виник Пантікапей – перше еллінське місто (і найдавніше досі існуюче у Східній Європі), сучасна Керч. Упродовж наступного століття такі міста з’явилися по всьому узбережжю півострова. В східному Криму ці міста у 480 р. до н.е. об’єдналися у Боспорське царство. Заснований між 528 р. до н.е. та початком 5 ст. до н.е. Херсонес зберіг республіканський лад.

У 110 – 46 рр. до н.е. Крим опинився у складі держави Мітрідата 6 Євпатора, а потім до 220-х рр. н.е. входив в орбіту впливу Римської імперії. На 534 р. Херсонес, південний берег та частина Керченського півострова увійшла до складу Візантійської імперії, а гото-аланське населення гір («країна Дорі») стало її союзником.

З 11 ст., із опануванням кримських степів половцями, почався процес асиміляції залишків місцевого населення, переважно тюркського, із новими господарями. Окремішності кримських половців сприяла географічна ізоляція півострова від інших великих кочовищ у Придніпров’ї. Монгольське вторгнення принесло спільноті кримських тюрків лише правлячу династію – нащадків Чингізхана (аналогічні процеси відбувалися по всій Євразії, зокрема на Русі). За пів століття іслам став для Кримського улусу Золотої Орди державною релігією, остаточно відділивши його населення від християнських та язичницьких сусідів. Так постало ядро нового етносу, пізніше названого кримськими татарами.

З 1260-х рр. більшу частину південного узбережжя Криму контролювали венеціанці та генуезці.

На рубежі 14 та 15 ст. Орда занепала. У горах кримське греко-гото-аланське населення утворило державу Феодоро. У 1441 р. кримські беї обрали правителем Хаджи Герая – так постав незалежний Кримський ханат. У 1475 р. генуезькі володіння та Феодоро були завойовані Османською імперією, а хан став підданим султана (зберігши суверенну владу всередині своєї держави).

Після цього інші народи півострова частково навернулися на іслам та перейняли від сусідів кримськотатарську мову і звичаї. Так нащадки феодоритів у горах та чимало переселенців з Європи та Кавказу на узбережжі увійшли до складу нового народу. Такий довгий шлях формування кримських татар зумовив виокремлення серед них щонайменше трьох великих субетносів: степових ногаїв, гірських і передгірних татів і південнобережних ялибойлю.

У 1771 р., після десятиліть воєн, Кримський ханат був окупований російською армією, на престол за кілька років зійшов останній хан Шагін Герай. У 1783 р. території ханату були анексовані Російською імперією. З 1802 р. там була утворена Таврійська губернія.

У 1917 р. в Криму паралельно відбувалися процеси демократизації, українізації та відродження кримськотатарської державності. У грудні Перший Курултай задекларував намір утворити Кримську народну республіку і сформував національний уряд. Однак у січні 1918 р. владу на півострові захопили більшовики, розгорнувши червоний терор. Спільними зусиллями українських військ Петра Болбочана, німецької армії та кримськотатарських повстанців у квітні радянський режим було повалено, а 29 квітня 1918 р. Чорноморський флот підніс українські прапори. До осені тривали перемовини про приєднання Криму до Української Держави. У 1919-1920 рр. півострів став ареною боротьби між Червоною та Білою арміями, з якої комуністи вийшли переможцями.

У 1921 р. в Криму була утворена автономія у складі Росії.

Під час Другої світової війни Крим з 1941 по 1944 р. перебував під німецькою окупацією. Після вигнання нацистів Москва безпідставно звинуватила у колабораціонізмі з гітлерівцями весь кримськотатарський народ, й починаючи з 18 травня 1944 р. депортувала понад 200 тис. осіб, включно із немовлятами, до Центральної Азії та інших внутрішніх території СРСР. Ця депортація обернулася геноцидом, бо протягом кількох перших років заслання загинуло 20-25% кримських татар. Тотального виселення також зазнали німці (1941 р.), італійці (1942 р.), болгари, вірмени і греки та іноземні піддані (1944 р.)

На місце депортованого корінного народу радянська влада почала масово переселяти до Криму лояльне до себе населення, переважно з Росії, що повністю змінило етнічну структуру півострова. Знищувалася й сама пам’ять про колишніх господарів цієї землі: понад 80% автохтонних кримськотатарських географічних назв були замінені на російсько-радянські новотвори.

Знаковим в історії Криму став також 1954 р., коли Москва вирішила передати його Україні, що відповідало здоровому глуздові й реальному станові речей. Росія не могла забезпечити нормального економічного життя на півострові, а практично все постачання здійснювалося з України. Саме цим пояснило своє рішення керівництво СРСР: «враховуючи спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю й Українською РСР».

Також слід наголосити, що процес входження Криму до складу України у 1954 р. був оформлений з дотриманням усіх правових вимог. Відповідні рішення послідовно ухвалили уряди та парламенти як СРСР, так і Росії та України, необхідні зміни були внесені і до конституцій республік.

Всупереч твердженням кремлівської  пропаганди, яка намагається нав’язати світовій громадськості фальшивий стереотип про «споконвічно російський» Крим, півострів перебував у складі Росії порівняно недовго. До Російської імперії Крим входив з 1783 р. по 1917 р. В цей же період під владу російських імператорів потрапили ще кілька європейських країн, які нині є повноправними членами ЄС та НАТО. В складі ж власне Росії (у вигляді РРФСР) Крим перебував лише з 1921 р. по 1954 р. (за виключенням періоду німецької окупації 1941-1944 рр.), тобто близько 30 років. Відповідно, міф про споконвічну так звану «російськість» Криму не витримує жодної критики.

Так само до початку 20 ст. етнічну більшість на півострові становили кримські татари. І лише після утисків, переслідувань та депортації корінного народу, росіяни здобули більшість на півострові.

Хоча звинувачення у масовій зраді були зняті з кримських татар ще у 1967 р., їм не дозволили повернутися на батьківщину. Масовим повернення стало можливим лише з 1989 р. Проте головну роль в прийнятті й облаштуванні кримськотатарських репатріантів узяла на себе вже незалежна Україна.