18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу — корінного народу України.

Українська держава у 2015 році визнала депортацію 1944 року геноцидом кримськотатарського народу. Цьому прикладу вже послідували Латвія, Литва, Естонія, Канада. І Україна робить усе, щоб якомога більше країн приєдналися до цього списку. 

18 травня 1944 року радянська влада задіяла 32 тисячі силовиків, використала 67 ешелонів, щоб за перші три дні депортувати понад 180 тисяч кримських татар — і це лише за офіційними даними. У засланні представники корінного народу були змушені жити як в’язні, без права залишати райони спецпоселення та під постійним наглядом міліції. Депортація 1944 року погубила десятки тисяч киримли, господарство Криму зазнало краху, культура й історія півострова були спотворені, а кримськотатарська мова опинилася на межі зникнення.

Повернення кримських татар на Батьківщину без перешкод з боку влади стало можливим лише після здобуття Україною Незалежності. Боротьба за право жити на рідній землі тривала майже пів століття. Киримли й досі повертаються, точніше поверталися — до окупації Криму.

Збройним вторгненням на український півострів росія знову закрила корінному народу шлях додому, а тим, хто встигли повернутися до окупації — знову перешкоджає жити вільно, використовує своє кримінальне законодавство та клеймить їх екстремістами чи терористами, переслідує, ув’язнює та висилає з рідного півострова. Окупанти в Криму припинили діяльність Меджлісу кримськотатарського народу та вже через рік окупації заборонили кримським татарам провести 18-го травня традиційний траурний мітинг, аби вшанувати загиблих унаслідок цього злочину проти людяності.

Про цей день має знати і пам’ятати увесь світ, аби надалі ніколи не допустити подібної тиранії!