18 Листопада 2025

“Memoria Orbis: памʼять тримає світ”: мистецький комеморативний вечір на полях конференції “Crimea Global”

У межах Третьої міжнародної конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine Through the South” відбувся мистецький комеморативний вечір “Memoria Orbis: памʼять тримає світ”, присвячений українським митцям, яких убила Росія, але чия творчість продовжує тримати наш спільний світ.

Головний меседж вечора звучав як лейтмотив усієї програми: “Кожна втрата змінює Світ. Пам’ять не заповнює порожнечі, але не дає розпастися Світові”.

Подію розпочали традиційною хвилиною мовчання — в пам’ять про героїв, про яких ішлося цього вечора, і про всіх, кого ми втратили у російській агресії проти України.

Першою історією вечора стала історія Вероніки (Ніки) Кожушко — юної мисткині з Харкова. У відеовступі пролунали вірші Ніки у виконанні Сергія Жадана, Ігоря Кожушка та художника Гамлета Зіньківського, а на екрані з’явилися її художні роботи.

Модераторка Ольга Ольхова — поетка, культурна менеджерка, засновниця LitCom — нагадала, що Ніка щойно завершила перший курс університету, навчалася у Харкові, займалася ліногравюрою, малювала, волонтерила в літературному музеї, досліджувала “Розстріляне відродження”. У 19 років вона сама стала частиною цієї трагічної тяглості: 30 серпня 2024 року Ніка загинула під час російського авіаудару по Харкову.

Батьки Ніки, Ігор та Тетяна Кожушки, приїхали з Харкова лише на кілька годин, щоб знову розповісти про доньку та діяльність благодійного фонду “Ніка Генерація”, створеного в її пам’ять і в пам’ять про всіх талановитих українських дітей, яких убила Росія. Вони поділилися тим, як кожен їхній наступний крок тепер пов’язаний з іменем Ніки та продовженням її справ.

Вечір доповнило коротке відео “Ніка на балконі”, де пролунав вірш поетки у власному виконанні.

Другим героєм вечора став Ярослав Левицький — оператор, підприємець, військовий. Історія про нього почалася з щемкого відеофрагмента, де Ярослав розповідає про відновлення родинних історій та пошук вишиванки, яку його дідусь носив у Норильську, в таборах, де опинився за підтримку й участь в ОУН УПА.

Ярослав народився і виріс у Чернівцях, здобув освіту на економічному факультеті Чернівецького університету, служив радіотелеграфістом у Херсоні, згодом працював телеоператором у регіональній редакції “5 каналу” та медіаагентстві “АСС”. Він був глибоко занурений у документування історії, став співзасновником культового чернівецького коктейльного бару “Контрабанда” — простору зустрічей, розмов і нових ідей. Після початку повномасштабної агресії Ярослав волонтерив, а згодом у травні 2022 року вступив до лав ЗСУ. За словами дружини Ірини, він був тим, хто читав книжки і займався спортом на війні — і цей спосіб бути собою поступово переймали побратими.

Під час вечора глядачі побачили відеозгадку від друга та бізнес-партнера Антона Панова про те, яким Ярослав був у колі друзів; а також про свого друга і колегу розповів кінорежисер Дмитро Сухолиткий-Собчук, з яким Ярослав працював над документальним фільмом «Красна Маланка» та іншими проєктами.

Третя історія була присвячена художнику й активісту Давиду Чичкану.

Глядачі прослухали фрагмент інтерв’ю з Давидом, у якому він говорив про свої переконання, про втілення політичних і етичних позицій у мистецтві та про особисту відповідальність за свободу, про внутрішню мотивацію долучитися до Сил Оборони.

Після цього до слова був запрошений Ілля Власюк — друг, побратим і соратник Давида, який приїхав на вечір просто з фронту. Він говорив про більш ніж двадцятирічний спільний досвід анархістського руху, про Давидову принциповість.

Прозвучали й слова дружини Давида, Анни Циби, які стали одним з афористичних підсумків вечора: “Давид мав можливість поїхати за кордон, якомога далі від війни. Але він не міг погодитись на це, бо це б не сприяло побудові більш егалітарного та справедливого суспільства в Україні. Тобто свій особистий інтерес — бути в безпеці, користуватися вже напрацьованим авторитетом визнаного, зокрема й на Заході, митця, він підкорив інтересу колективної боротьби з фашизмом, можливості політичних змін на краще”.

У залі представили серію робіт Давида — останню, створену ним від 2022 року до мобілізації у 2023-му. Про цю серію, а також про Давида як митця, друга й ідейного соратника розповіла художниця, кураторка й дослідниця Оксана Брюховецька.

Завершальною історією вечора стала історія про Іллю Чернілевського — музиканта, поета, перекладача пісень для світових студій, добровольця.

Більше ніж десять років Ілля перекладав пісні для серіалів і фільмів студій Disney, Universal, Sony, Netflix, писав власні вірші, грав на гітарі й фортепіано. Після початку повномасштабного вторгнення він неодноразово приходив до військкомату і, попри відсутність досвіду служби, добився того, щоб його мобілізували: спершу до тероборони, а згодом — до Збройних сил України.

Про сина розповіли його батьки — Ольга Чернілевська та кінорежисер Станіслав Чернілевський. Їхні слова про Іллю як про шляхетного, вимогливого до себе, чуйного й страшенно працьовитого юнака стали одними з найемоційніших моментів вечора.

Гості почули запис вірша «Юність» у виконанні самого Іллі, а також пісню «Завірюха» на слова Іллі у виконанні Віталія Пономаренка (автор музики) — на слова Іллі Чернілевського. Переклади віршів Іллі англійською здійснила українська поетеса й перекладачка Олена О’Лір.

Завершуючи вечір, модераторка звернула увагу аудиторії на візуальний образ, створений спеціально для події: імена загиблих митців були вплетені у форму пазлинок, що утворюють єдину мозаїку. Цей образ став символом того, що пам’ять про кожну людину є частиною більшого цілого — спільного світового полотна.

“Нести памʼять — означає бути гідними цієї памʼяті. Кожен із тих, кого ми сьогодні згадували, уособлював певну чесноту — сміливість, любов, щедрість, справедливість, ніжність. І на цих чеснотах тримається світ”, — прозвучало у фіналі.

Гості отримали невеликі памʼятні підвіси — як нагадування, що памʼять не є тягарем, а формою життя, в якій кожен “пазлик” важливий.

Вечір “Memoria Orbis: памʼять тримає світ” став простором, де особисті історії, мистецтво й колективна пам’ять зійшлися в одній точці, щоб засвідчити: війна триває, але так само триває й те світло, яке ці люди залишили по собі — у текстах, музиці, зображеннях і в нашій відповідальності пам’ятати.

Організатори конференції та вечора: Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим / Офіс Кримської платформи, Центр прав людини ZMINA, Медійна ініціатива за права людини.

Партнери події: Український інститут, PEN Ukraine, Truth Hounds, Медіацентр “Україна”, Transatlantic Dialogue Center.

Захід відбувся за підтримки Програми «Партнерство за сильну Україну», Міжнародного фонду “Відродження”, Празького центру громадянського суспільства, Фонду “Аскольд і Дір” (адмініструється ІСАР “Єднання”) та ООН Жінки.