Під час конференції “Crimea Global. Understanding Ukraine through the South” відбувся спеціальний захід “Чи існує реальна перспектива правосуддя в Україні? Що про це говорить міжнародний досвід”

В дискусії взяли участь експерти  та правозахисники із Ірану, Афганістану, Судану, Лівії. Також до обговорення приєднався очільник Прокуратури АР Крим та м. Севастополя Ігор Поночовний. 

«Ми хотіли використати цю чудову нагоду, щоб поговорити не лише про розуміння України, але й зрозуміти Південь і побачити, чи зможемо ми знайти спільні теми в контексті відповідальності і правосуддя щодо найтяжчих злочинів, які вчиняються в Україні та за її межами. Неважливо, з якої частини світу ви походите, якщо ви несете тягар війни, переживаєте її трагедію та боретесь за справедливість», – зазначила Надія Волкова, директорка Ukrainian Legal Advisory Group та представниця Коаліції “Україна. П’ята ранку”, яка модерувала захід.

Учасники розмови зрештою констатували, що озвучені ними проблеми, незалежно від країни, яку вони представляють, повторюються. Йдеться про недосконалість національного законодавства, що стало лейтмотивом у промовах усіх спікерів.  А також про політичну волю міжнародних інституцій, якої подекуди бракує для рішучих кроків у розслідуванні міжнародних злочинів та притягнення винних до відповідальності.

Українським досвідом у сфері правосуддя та покарання за воєнні злочини поділився  Ігор Поночовний. Він розповів про український досвід розслідувань та виклики, з якими Прокуратура АР Крим зустрілася із початком російської агресії.  Йому довелося працювати з тим, з чим не мав справи ані у попередній практиці, ані у навчанні – нормами міжнародного гуманітарного права. 

«Вбивство активіста могло кваліфікуватися просто як звичайне побутове вбивство, а не як воєнний злочин. Так само депортація кримчан за межі Криму теж не розслідувалася як воєнний злочин, а як умисне позбавлення волі. Ось такі відбувалися абсурдні речі, і знадобилося  багато часу, щоб зрозуміти, що є серйозними порушеннями міжнародного гуманітарного права», – пояснює Ігор Поночовний, і додає, що разом з неурядовими організаціями прокуратура почала співпрацювати з МКС. Але від початку вторгнення держава не мала взаємодії з цією структурою. 

Фарзане Хоссейні, юристка і правозахисниця, походить з Ірану, але фактично все життя живе у екзилі у Великобританії. Її дядьків стратили в Ірані у 80-х роках, а тітку у 2013 році.

«Одна з кампаній, до якої долучена я, спрямована на те, що ми притягли до відповідальності за один із найтяжчих злочинів, які іранський режим вчинив щодо іранського народу. Десь протягом місяця у нас відбулась різня, коли понад 30 тисяч політичних в’язнів були страчені, і серед них мої родичі. Саме тому я долучилась до того, щоб наблизити правосуддя», – пояснила свою мотивацію Фарзане Хоссейні.

Організація «Адвокати за справедливість», окрім документування порушень прав людини та злочинів, скоєних у Лівії, займається також справами від імені жертв, чиї права були порушені. Юрген Шурр, керівник юридичного відділу цієї організації пояснює, що їхні зусилля спрямовані та те, щоб голоси таких людей звучали більш голосно під час розслідування найтяжчих злочинів. Ситуацію в Лівії він називає вкрай складною, однак виклики часто подібні до тих, які переживають потерпілі з інших країн.

«Це стосується передусім недостатньої спроможності законодавства, щоб притягнути до відповідальності за воєнні злочини. Також це відсутність незалежної судової системи, напади на суддів, правників чи юридичні групи. І повна відсутність на національному рівні політичного бажання притягнути до відповідальності винних. Тобто ті, хто при владі, не зацікавлені в тому, щоб бачити прогрес у питаннях судового розгляду справ. Деякі державні органи, зокрема, поліція, перебувають під впливом корупції, тому на національному рівні нема спроможностей чи зацікавленості, щоб бачити реальні результати розслідування чи притягнення до відповідальності», – говорить Юрген Шурр. Він додає, що 12 років тому справу по Лівії було передано до МКС, прокурор швидко запустив процес розслідування, однак відтоді нічого не відбулося. «Дехто навіть припускає, що запуск цього процесу став серйозною перешкодою для досягнення правосуддя у Лівії, адже це перешкодило створенню інших, більш ефективних механізмів притягнення злочинців до відповідальності», – каже Юрген Шурр.

Моссаад Мохамед Алі Моссаад, виконавчий директор Африканського центру досліджень справедливості та миру (ACJPS) з Судану, колишній адвокат з господарського права, з 2005 року займається захистом прав людини. Перекваліфікуватися і змінити погляди на життя його змусив геноцид у його країні в 2005 році.

«У Судані протягом багатьох років постраждалі чекали, щоб бачити прогрес у системі міжнародного правосуддя. Немає готовності уряду забезпечити розслідування та притягнення винних до відповідальності. Друга причина – це спроможності самої системи у питаннях законодавства, яке не передбачає статей чи положень, які би стосувалися воєнних злочинів чи злочинів проти людяності. Перед початком розслідування МКС злочинів у Судані взагалі не було жодної згадки таких злочинів у законодавстві. Ми були в такій же ситуації, як Україна, покладалися на власне законодавство і не очікували, що таке відбудеться і що ми опинимося у такій ситуації, де будуть скоєні міжнародні злочини на нашій території», – окреслює ситуацію Моссаад Мохамед Алі Моссаад.  

Афганістан з 1978 року перебуває у постійному конфлікті, що розпочався з інтервенції. Ехсан Каане, Національний координатор Міжнародного центру перехідного правосуддя тоді втратив одного з дідів, чия доля досі лишається невідомою. Це стало одним з мотивів, які призвели до рішення займатися правозахисною діяльністю. Поза тим, безкарність триває, а винні і досі не притягнуті до відповідальності.

«Ми бачимо, що спільноти страждають через етнічні і релігійні конфлікти уже майже сторіччя. І окремі з колег наполягають на тому, що це теж спроба геноциду – зараз є заклики розслідувати можливий геноцид в Афганістані. Відколи Талібан прийшов до влади у 2021 році, афганські жінки не просто стикаються з істотними обмеженнями – вони позбавлені права на освіту, вище шостого класу ніхто з них не може навчатися. Також їм заборонено працювати, навіть на громадській службі чи в установах ООН. Зараз ми працюємо над тим, щоб задіяти сьому статтю Римського Статуту, тому що це переслідування на гендерній підставі. По суті, це гендерний апартеїд, новий термін, який хіба за формою, але не за суттю, відрізняється від того, що відбулося у південній Африці», – наводить паралелі Ехсан Каане. Також він наголосив, що протягом усього часу конфліктів в Афганістані перевага надавалася мирним ініціативам та врегулюванню, натомість правосуддя залишалося не в пріоритеті. “Зрештою, 20 років потому ми не маємо ні миру, ні правосуддя”, – підсумував Есхан.