Назад до всіх новин

Російські окупанти прискорюють примусове вилучення земель у Криму

Російські окупанти прискорюють примусове вилучення земель у Криму

У 2025 році Російська Федерація активізувала кампанію з примусового вилучення земель на тимчасово окупованій території Криму. Ця політика здійснюється шляхом адміністративного тиску, судових маніпуляцій та застосування норм російського законодавства — норм, які не мають жодної легітимності згідно з міжнародним правом у контексті окупації. У межах системного моніторингу ситуації в Криму зафіксовано щонайменше три основні механізми, які використовує російська окупаційна адміністрація для захоплення земель, що належать громадянам України.

Перший механізм ґрунтується на указі президента РФ від 2020 року, який забороняє “іноземцям” володіти землею в оголошених прикордонними районах Криму. Під визначення “іноземців” потрапили, зокрема, українські громадяни, які не прийняли російського громадянства після окупації 2014 року. Їм було надано обмежений термін для добровільного продажу земельних ділянок, після чого розпочалися масові так звані “судові позови” з вимогами примусового вилучення власності або її продажу на “публічних торгах”. Серед постраждалих не лише українці, а й громадяни країн ЄС, Ізраїлю, Великої Британії, Білорусі, Казахстану, ПАР та інших держав. Зафіксовано щонайменше 135 таких випадків, і процес триває.

Другий механізм стосується земель, що нібито мають “історичну” належність до оборонного фонду. Йдеться про ділянки, які в радянські часи передавалися військовим для організації полігонів, але після здобуття Україною незалежності в 1990-х роках стали приватною власністю громадян і використовувалися для ведення селянського господарства. З 2014 року окупаційна адміністрація почала визнавати такі ділянки землями оборони і передавати їх Міністерству оборони РФ, ігноруючи чинні українські документи про право власності. У такий спосіб уже вилучено понад 25 тисяч гектарів.

Третій механізм, запущений у 2025 році, стосується вилучення так званих “невитребуваних” паїв. Це — сільськогосподарські земельні частки, надані членам колгоспів у 1990-х роках, які не були належно оформлені або не узгоджені відповідно до російського законодавства. З 1 січня 2025 року окупаційна адміністрація отримала право без суду визнавати такі ділянки “невитребуваними” і передавати їх у муніципальну власність. Для цього достатньо формального затвердження переліку. За пів року вилучено близько 39 тисяч гектарів.

Ці дії є грубим порушенням міжнародного гуманітарного права. Вони суперечать IV Женевській конвенції, яка прямо забороняє експропріацію майна на окупованих територіях, а також порушують право на власність, закріплене в Європейській конвенції з прав людини. Масовість цих вилучень, їхня спрямованість проти українських громадян та іноземців, а також використання експропріацій як інструменту мілітаризації півострова свідчать про системну й цілеспрямовану політику Росії. Окупаційна адміністрація намагається створити видимість легальності, посилаючись на юридичні конструкції РФ, які не визнаються на міжнародному рівні.

Експропріація через укази про “прикордонні зони”, використання категорії “землі оборони” та визнання паїв “невитребуваними” демонструє цілісну стратегію привласнення майна з одночасним нехтуванням українськими документами про право власності. Ці дії спрямовані не лише на економічне та військове закріплення окупації, а й на зміну демографічного та соціального складу Криму — що є додатковим порушенням міжнародного права.

Міжнародна спільнота відіграє важливу роль у реагуванні на незаконну політику Росії щодо експропріації земель в окупованому Криму. Паралельно Україна здійснює комплекс заходів для документування таких випадків, встановлення відповідальності та створення механізмів компенсації для постраждалих. Ведеться системний моніторинг ситуації, що дозволяє фіксувати дії окупаційної адміністрації та використовувати зібрані матеріали в рамках міжнародних судових процесів. Співпраця на міжнародному рівні підсилює спроможність захищати права цивільного населення на тимчасово окупованих територіях і сприяє формуванню єдиної правової позиції щодо дій держави-окупанта.