08 Березня 2025

Жіночий спротив Криму: від історичних лідерок до сучасної боротьби

З початком російської окупації Криму у лютому 2014 року кримськотатарські жінки стали одними з найголосніших представниць ненасильницького спротиву. Уже з 3 березня в таких містах, як Сімферополь, Феодосія, Саки, Старий Крим і Керч, почалися акції «Жінки Криму за мир». У протестах брали участь жінки різного віку, серед яких були матері з дітьми та літні люди. Вони виходили вздовж доріг з українськими та кримськотатарськими прапорами, плакатами, що закликали до виведення російських військ і бойкоту незаконного «референдуму», запланованого на 16 березня 2014 року. Загалом до акцій долучилося понад 12 тисяч жінок.

Кримські татарки — невід’ємна частина боротьби свого народу. Сьогодні, в умовах тимчасової окупації, вони продовжують свій спротив, і їхня боротьба набуває не лише національного, але й глобального значення.

У Міжнародний жіночий день ми вшановуємо видатних кримськотатарських жінок ХХ століття, які стали символами боротьби, а їхнє життя є прикладом і натхненням для сучасного спротиву. Їхня боротьба за права та свободи важлива не лише для кримськотатарського народу, а й для всієї міжнародної спільноти, адже це питання збереження демократичних цінностей, захисту прав людини та боротьби з репресивними режимами.

Шефіка Гаспринська (1886–1975) була лідеркою кримськотатарського жіночого руху на початку ХХ століття. Дочка відомого просвітителя Ісмаїла Гаспринського, вона очолила рух за емансипацію жінок у Криму. У 1905 році Шефіка стала редакторкою першого в мусульманському світі жіночого журналу «Алем-і Нісван» («Жіночий світ»), який виходив як додаток до газети «Терджиман». Вона також була заступницею голови Центрального комітету мусульманських жінок у Криму та директоркою Сімферопольської педагогічної школи. У 1917 році її обрали делегаткою першого Курултаю кримськотатарського народу, де вона стала єдиною жінкою в президії. Ще чотири жінки стали членкинями Курултаю.

Сабріє Ереджепова (1912–1977) — легендарна кримськотатарська співачка, заслужена артистка Кримської АРСР та УзРСР. У 1950 році її засудили до 25 років таборів як “ворога народу” тільки за те, що вона перебувала на території іншої держави. Після люстрації в 1956 році її звільнили: 6 років Сабріє Ереджепова провела в таборах. Вона співала в ансамблі «Хайтарма», популяризуючи кримськотатарську культуру та музику. Її спадщина залишається важливим елементом для розуміння боротьби кримськотатарського народу.

Веджиє Кашка (1934–2017) — символ нескореності кримськотатарського народу. Після депортації в 1944 році вона разом із чоловіком включилася до національного руху в Ташкенті. У 1967 році однією з перших повернулася до Криму, де її дім став місцем таємних зустрічей активістів. Веджиє брала активну участь у всіх подіях, будучи символом народу на рівні з Мустафою Джемілєвим. До останніх днів вона підтримувала політв’язнів та виступала проти репресій, що переживають кримські татари на своїй рідній землі.

Сабріє Сеутова (1953–1998) — активна учасниця боротьби за права кримськотатарського народу, письменниця, журналістка та громадська діячка. Народилася в Казахстані, куди її родину було депортовано з Криму. Все своє життя вона присвятила боротьбі за права кримськотатарського народу та збереження його культурної спадщини. У грудні 1987 року під час мітингу в Москві Сабріє була жорстоко побита та затримана, що призвело до погіршення її здоров’я. Незважаючи на це, вона продовжувала активну діяльність, виступала на акціях протесту, читала лекції та писала статті. Після повернення до Криму на початку 1990-х років у неї діагностували рак мозку, що стало наслідком отриманих травм. Сабріє Сеутова пішла з життя в лютому 1998 року. Її смерть стала великим ударом для кримськотатарського народу.

Зампіра Асанова (1941–2018) — відома активістка кримськотатарського національного руху. Після депортації її родини до Узбекистану вона активно брала участь у боротьбі за повернення кримських татар на батьківщину. Зампіра ханим була однією з перших, хто повернувся до Криму в 1968 році, де продовжила свою діяльність, підтримуючи родини, яким відмовляли у прописці, та обговорюючи питання відновлення національної автономії.

З початку ХХ століття і до сьогодні кримськотатарські жінки продовжують активну боротьбу за права свого народу. Вони створюють громадські організації, захищають арештованих, підтримують родини політично ув’язнених та працюють як громадянські журналісти, висвітлюючи обшуки та судові процеси. Їхня діяльність базується на методах ненасильницького спротиву. Вони неодноразово піддавалися арештам з боку окупаційної адміністрації. Однак ці залякування лише загартовують і посилюють їхній спротив. Їхня боротьба — це питання не лише збереження свого народу, а й питання захисту демократичних цінностей, прав та свобод.